ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

Реалізація працівникам права на відпустку, яка перевищує 24 дні

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Важливість прийнятого Закону для працівників освіти полягає в тому, що скасовано імперативну норму щодо обмеження щорічної основної оплачуваної відпустки 24 календарними днями, у результаті чого в них з’явилась можливість отримати відпустку повної тривалості.

Зазначеним Законом внесені зміни до статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин». На даний час редакція статті наступна:

1. У період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.

Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Норми частини сьомої статті 79, частини п’ятої статті 80 Кодексу законів про працю України та частини п’ятої статті 11, частини другої статті 12 Закону України “Про відпустки” у період дії воєнного стану не застосовуються.

У разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України “Про відпустки.

2. У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.

3. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України “Про відпустки”.

4. У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України “Про відпустки”.

Набрання чинності зазначеним Законом дозволило реалізувати право на відпустку повної тривалості працівникам, у яких загальна тривалість відпустки більше 24 днів:

1)   педагогічні і науково-педагогічні працівники;

2)   помічники вихователів;

3)   особи з інвалідністю;

4)   особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» при наданні щорічної відпустки педагогічним і науково-педагогічним працівникам виплачується допомога на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати).

У той же час трапляються випадки, коли деякі роботодавці відмовляють у наданні відпусток повної тривалості, мотивуючи це економією коштів.

Такі відмови є необґрунтованими виходячи з наступного.

1)Відмова працівнику у наданні відпустки призводить до зростання фінансових зобов’язань роботодавця, оскільки за період, протягом якого працівник міг бути у відпустці, цьому працівнику має бути виплачена заробітна плата за робочі дні чи дні простою (навіть при перебуванні у простої з частковою оплатою).
2)Працівник, який використав 24 дні щорічної основної відпустки і отримав відмову у наданні іншої частини, може скористатись правом на грошову компенсацію відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки». Це право працівника не залежить від наявності коштів роботодавця, оскільки компенсація за відпустку є складовою заробітної плати. Тому у разі подання заяви про виплату компенсації роботодавець має нарахувати і виплатити її працівнику, перш ніж починати виплату заробітної плати працівникам закладу освіти за наступні місяці.
3)Працівник, якому відмовлено у наданні відпустки і натомість встановлено простій з частковою оплатою, може вимагати від роботодавця дотримання ст. 57-1 Закону України «Про освіту» щодо збереження середнього заробітку.
4)Відмова працівнику надати відпустку з одночасним встановленням йому простою є нелогічною, оскільки простій означає відсутність роботи для працівника. А якщо робота відсутня (потреби у працівникові нема), то такий працівник міг би реалізувати своє право на отримання невикористаної відпустки.
5)Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин» роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури. Сама по собі освітня галузь не вважається критичною інфраструктурою.

Зважаючи на викладене, працівникам закладів освіти, які бажають отримати (продовжити) невикористану відпустку, але роботодавці не мають наміру її надавати,  рекомендується у відповідних заявах зазначати, що «в разі відмови у наданні відпустки прошу відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» виплатити за неї компенсацію».

21.07.2022
Юрисконсульт Чернігівської обласної
організації Профспілки працівників
освіти і науки України
Олексій Лугина