Про відрахування із заробітної плати працівників

Завантажити в PDF

Відрахування, які проводяться із заробітної плати працівників можна поділити на кілька груп:

• обов’язкові (податки, збори, інші обов’язкові платежі);
• добровільні, які здійснюються за заявою працівника (наприклад, внески до лікарняної каси, погашення кредиту);
• примусові на користь третіх осіб (наприклад стягнення аліментів за рішенням суду);
• примусові на користь роботодавця.

Саме про відрахування із заробітної плати на користь роботодавця і йтиме далі мова. Ст. 127 КЗпП України містить вичерпний перелік випадків, коли можуть проводитись такі відрахування:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи у зв’язку з призовом або вступом на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36 КЗпП України), переведенням працівника, за його згодою, в іншу організацію або перехід на виборну посаду (п. 5 ст. 36 КЗпП України), відмовою працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з організацією, а також відмовою від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КЗпП України), змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України), виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи (п. 2 ст. 40 КЗпП України), нез’явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності (п. 5 ст. 40 КЗпП України), поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП України), направленням на навчання та в зв’язку з переходом на пенсію; відрахування за невідпрацьовані дні відпустки не проводиться і у разі смерті працівника;

3) при покритті шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації. При чому ст. 134 КЗпП України передбачає 9 випадків, коли працівники можуть нести повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну з їх вини роботодавцю. У всіх інших випадках працівники несуть лише обмежену матеріальну відповідальність, тобто не більше свого середнього місячного заробітку.

Відповідно до ст. 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця; покриття шкоди керівниками установ та їх заступниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням вищестоящого органу шляхом відрахування із їх заробітної плати. Таке розпорядження має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові.

У решті випадків покриття шкоди провадиться в судовому порядку.

Ст. 128 КЗпП України визначає, що при кожній виплаті заробітної плати загальних розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 відсотків заробітної плати. У більшому розмірі відрахування може здійснюватись лишу випадках, передбачених законодавством.

Виходячи з викладеного, можна проаналізувати найбільш поширені випадки, коли виникає питання про можливість чи неможливість відрахувань із заробітної плати працівників.

1. Внаслідок помилки бухгалтера працівникові видано 35 грн. замість 3,5 грн. Ця помилка є арифметичною. А тому відрахування із заробітної плати працівника може бути проведене.

2. Ставка заробітної плати кочегару виплачувалась по шостому тарифному розрядку, в той час як законодавством максимальний розряд для оплати п’ятий. В даному випадку відрахування із заробітної плати кочегара неможливе, оскільки мала місце не арифметична помилка, а неправильне застосування закону. До матеріальної відповідальності тут може бути притягнутий керівник, що встановив неправильну ставку заробітної плати або бухгалтер, якщо він проводив виплату без наказу про встановлення ставки.

3. У висновку контрольно-ревізійного відділу вказано на порушення при встановленні кваліфікаційної категорії вчителю і зобов’язано повернути суму переплати. В даному випадку із учителя відрахування не може бути проведене, якщо відсутня його вина у встановленні неправильної категорії. Винним тут може бути визнаний керівник, що видав незаконний наказ про встановлення завищеної категорії. Крім того, вимоги контрольно-ревізійних органів не завжди є обґрунтованими, що взагалі виключає можливість відрахування із заробітної плати будь-кого.

4. З шкільного гардеробу був викрадений одяг. Гардеробник нестиме матеріальну відповідальність, якщо викрадення одягу сталось з причини неналежного виконання ним своїх трудових обов’язків. Проте, матеріальна відповідальність гардеробника виключається, якщо роботодавець не створив умови, необхідні для нормального збереження майна відповідно до ст. 131 КЗпП України.

5. Рішенням суду працівника поновлено на роботі та стягнуто на його користь з відділу освіти середній заробіток за час вимушеного прогулу. Посадова особа, винна в незаконному звільненні може бути притягнена до матеріальної відповідальності.