Завантажити в PDFДержавний департамент нагляду за дотриманням законодавства про працю роз’яснює.
Згідно з частиною, п’ятою статті 11 Закону України “Про відпустки”, забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.
Статтею 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки (ратифікована Україною у травні 2001 року і має силу національного законодавства) передбачено, що безперервна частина щорічної оплачуваної відпустки надається і використовується не пізніше, як протягом одного року, і залишок щорічної оплачуваної відпустки не пізніше, як протягом вісімнадцяти місяців, рахуючи з кінця того року, за який надавалася відпустка.
Відповідно до зазначеного, факт невикористання відпустки за декілька попередніх років поза межами, визначеними Законом України “Про відпустки”, є порушенням чинного законодавства з боку власника або уповноваженого ним органу.
Однак, законодавством не передбачений термін давності, після якого втрачається працівником право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки в разі їх невикористання, а тому, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на таку відпустку за декілька попередніх років, то він має право їх використання, а в разі звільнення йому повинна бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпусток.
“Урядовий кур’єр” № 184 від 02/10/2003
Партнери і колеги
