Завантажити в PDFСтаттею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Законодавство України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування складається з Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (закон від 14.01.1998 16/98-ВР), Закону України від 23.09.1999 № 1105 «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (в редакції від 28.12.2014 № 77-VIII) та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів.
Цими законодавчими актами визначено види загальнообов’язкового державного соціального страхування, до яких, зокрема, належить страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (ст.ст. 4, 25 Закону № 16/98-ВР, ст. ст. 1, 18, 20 Закону № 1105).
Страховий стаж для призначення допомоги у разі тимчасової непрацездатності визначається відповідно до статті 21 Закону № 1105. Страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.
Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Індивідуальні відомості про застраховану особу (суму заробітку, з якої сплачено ЄСВ; кількість днів страхового стажу за місяцями; про сплату єдиного внеску) з реєстру застрахованих осіб надаються страхувальникам та/або застрахованій особі в порядку, визначеному Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1.
Для обчислення страхового стажу працівника роботодавцю потрібна інформація про заробіток працівника за 12 місяців перед настанням страхового стажу, з якого сплаченого єдиний внесок, та кількість днів страхового стажу.
Самостійно роботодавець може отримати відомості щодо застрахованої особи лише за період перебування такої особи у трудових відносинах з ним. Відомості за інші періоди йому може повідомити сам працівник.
Відповідно до статті 24 Закону України № 1105 допомогу в разі тимчасової непрацездатності виплачують залежно від страхового стажу в таких розмірах:
- 50 % середньої зарплати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;
- 60 % середньої зарплати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п’яти років;
- 70 % середньої зарплати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років;
- 100 % середньої зарплати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років.
- 100 % середньої зарплати (доходу) – застрахованим особам, віднесеним до 1-3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків, що їх замінює та доглядає за хвору дитину до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту»; особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; донорам, які мають право на пільгу передбачену статтею 10 Закону України «Про донорство крові та її компонентів».
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону № 1105 оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Такий Порядок затверджено постановою Кабміну від 26.06.2015 № 440.
Оплата днів тимчасової непрацездатності здійснюється за основним місцем роботи застрахованої особи та за місцем роботи за сумісництвом у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу).
Для оплати днів з тимчасової непрацездатності за основним місцем роботи працівник повинен подати листок непрацездатності, виданий в установленому порядку лікувальною установою. Якщо працівник працює за сумісництвом він подає за місцем роботи копію листка непрацездатності, який підписується керівником за основним місцем роботи та скріплюється печаткою.
Статтею 23 Закону № 1105 визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності працівникові не надається:
- у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину;
- у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров’ю з метою ухилення від роботи чи інших обов’язків або симуляції хвороби;
- за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;
- за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;
- у разі тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння або дій, пов’язаних з таким сп’янінням;
- за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням.
Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з’являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію чи медико-соціальну експертну комісію, втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.
Рішення про призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).
Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Комісія (уповноважений) підприємства, установи, організації із загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснює свою діяльність відповідно до Положення, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 23 червня 2008 р. № 25.
Юридичний відділ ЦК Профспілки
Партнери і колеги
